(Версія тексту українською мовою, скопійована нижче. Ukrainian version below)

On 30^th June to 1^st July, the heads of donor humanitarian departments, UN agencies and NGOs meet in Geneva to take stock of progress on Grand Bargain commitments to reform the humanitarian system. One of the priority commitments adopted under the Grand Bargain was to support national and local leadership of crisis response, and to ensure that humanitarian response is “as local as possible, as international as necessary.” The under-signed organisations are actively involved in the humanitarian response in Ukraine. We see how the international community – donors, UN agencies and NGOs – is struggling to act on these commitments in Ukraine. It is likely that many participants at the Grand Bargain meeting will acknowledge this, and we appreciate that. But looking forward, local actors do not want rhetorical statements or acknowledgement of their role, they want practical and ambitious action to support what they are doing. For this reason, we highlight the following very practical steps that we expect in support of local humanitarian action in Ukraine by Grand Bargain signatories, and we hope you will use your meeting to send a strong signal of support for these:

1. Donor, UN and INGO strategic frameworks and plans for the Ukraine response should outline specific objectives, time-bound milestones and metrics to promote accountability for support to local leadership. The previous UN Flash Appeal made reference to engagement with national and local actors, but more specifics are needed in the next UN strategic plan framework. This should outline specific metrics on priorities that local actors have been raising; including on provision of flexible, longer term funding, consistent support for overheads, and scale-up of longer-term accompaniment and mentoring approaches to capacity strengthening.
   
   
2. The UN Ukraine Humanitarian Fund (UHF) should adopt clear and more ambitious targets for percentages going directly to local actors, and this percentage should increase over time (eg towards 70% within 12 months). The UHF should also adopt new guidance requiring that local partners get fair overheads support even when they act as sub-implementing partners to an international agency, rather than leaving this to the discretion of the intermediary agency. The model of the NGO Twinning Programme in Afghanistan could be adapted to support a more deliberate approach to enabling a wider range of national NGOs to shift from being sub-grantees to leading on directly accessing funding from the UHF. Additional pooled funds or consortia should also be supported to get small grants to diverse local actors, who do not have the scale of operations or systems in place to pass UHF selection processes.
   
   
3. Donors should establish clear expectations with UN agencies and INGO grantees that require these agencies to articulate a clear approach to reinforcing, complementing and supporting – rather than undermining – national and local actors’ roles. One key aspect of this is that international agencies implement a clear and joined-up approach to partnership and capacity strengthening aimed at fostering local leadership of the response. Donors should hold international agencies accountable for demonstrable outcomes in terms of strengthened local leadership; such as on supporting local NGOs to transition from being sub-grantees to lead grantees on funding from the UN and other donors.
   
   
4. Donors and international agencies should adopt a ‘no regrets’ and enabling approach to support for smaller national NGOs, local organisations and voluntary networks. This has to involve adopting a proportionate approach to due diligence and compliance so that funds can reach smaller and informal groups and networks leading aid efforts. Due diligence passporting by some agencies should be scaled-up and harmonised across the response so that local organisations are not required to complete multiple duplicatory or inconsistent due diligence processes all addressing fundamentally the same questions. This should be packaged with sustained support for capacity-sharing; recognizing and building on the leadership, expertise and creative ways of working that local actors have brought to the response; whilst investing in capacity strengthening (including through local-to-local capacity-sharing) on identified areas of improvement needed for effective and accountable delivery of humanitarian aid.
   
   
5. Donors and international agencies should take into account local legislation on tax and charitable work, and factor this into their budgeting and liaison with Ukrainian authorities. National legislation requires taxes to be paid on assistance beyond a certain level and on reimbursement of volunteer expenses, as well as documentation of charitable work, which can represent a challenge in areas under occupation. A common approach by donors and international agencies to resourcing the costs involved and problem solving any issues arising with national authorities would be helpful. 
   
   
6. All international agencies and clusters should endorse and act on the Ethical Recruitment Guidelines, which have been tabled at the HCT.  Poor practice has been observed and mentioned in coordination meetings across Ukraine. Examples such as one international agency attempting to recruit the staff of local NGOs that were engaged in initial life saving work in Irpin and Bucha demonstrate the extent of the problem. The Ethical Recruitment Guidelines aim to stop the worst kinds of ‘cowboy’ practices of poaching of local organisations’ staff. Donors should systematically hold international agencies accountable for this, and funding should be conditional on adhering to the Guidelines.
   
   
7. Donors and international agencies should encourage and build on existing cooperation between government and civil society at the local level to ensure effective needs-based programming and capacity-strengthening in the response. Prior to the invasion, the Ukrainian government had initiated a process of  decentralisation, and various processes were underway, including national NGOs experienced in social and public services at the local level supporting local government authorities on training of their staff. Donors and the international humanitarian community should look to foster government-civil society cooperation in support of solutions that will strengthen government systems at national and local levels, rather than establish parallel systems. This will simplify coordination, enhance the effectiveness of humanitarian needs’ assessment and the implementation of programs, while strengthening the overall system’s capacity to respond to what is likely to become a long term crisis. 
   
   
8. Donors and international agencies should ensure that localisation efforts across funding and coordination engage with diverse local actors; including organisations supporting marginalised groups, given the critical role they play in reaching those living under most vulnerable conditions and in ensuring the critical gender, age, language, and disability dimensions of this crisis as well as specific needs are addressed.
   
   
9. Donors and international agencies should ensure systematic use of local languages and a focus on inclusion in humanitarian coordination, especially at the local level. Use of local languages in coordination made important differences in terms of local staff being able to engage meaningfully in the east after 2018. Yet, there is no consistent use of local languages in cluster meetings and documents in the current response, limiting the ability of local actors to truly influence decisions.

SIGNATORIES:

Благодійна організація “Мережа 100 відсотків життя Рівне” / Charitable Organization “Network 100 Percent Life Rivne”

Благодійна організація “Фонд громади Березані” / Charitable Organization “Berezan Community Fond”

HPLGBT

Громадська організація “Чарівні Руни” / NGO “Charivni Runy”

Громадська організація “Спадщина!” / NGO “Spadshchyna!”

Громадська спілка “ЕА Екосистема” / Public Union “Ecological Association Ecosystema”

Благодійна організація “Фонд громади міста Олешки ім. Софії Фальц-Фейн” Херсонщина / Charitable Organisation  “COMMUNITY FOUNDATION OF OLESHKI NAMED AFTER SOFIA FALZ-FEIN”

Громадська організація “МИ РІВНІ” Буковина / NGO “WE ARE EQUAL”

CAFOD

CRS

Christian Aid

Благодійна організація “Благодійний фонд Право на захист” / Charitable Foundation “Right to Protection” (R2P)

CLEAR Global

PAX

Благодійний фонд Восток SOS / Charity Foundation East SOS

Mercy Corps

People in Need

ГО “Альтернатива” (Корюківка) / Korukivka city youth NGO “Alternative”

Ilko Kucheriv Democratic Initiatives Foundation

Caritas Ukraine

Caritas Kolomyya

CARITAS TERNOPIL

Caritas Kharkiv

Caritas Buchach

Caritas Zaporizhzhia

Caritas Volyn

Caritas Donetsk

Caritas Kamianske

Caritas Zhovkva

Caritas Chortkiv

Caritas – Zhytomyr

Caritas-Brody

Caritas – Khmelnytskyi UGCC

Caritas Volyn

Caritas Nadvirna

Caritas Boryslav

Caritas Chernivtsi

Caritas Kyiv

Україна – Можливість для підписантів Великої угоди (Grand Bargain) виконати свої зобов’язання перед місцевим керівництвом щодо реагування на кризові ситуації

 З 30 червня до 1 липня керівники гуманітарних відділів організацій-донорів, спеціалізованих установ ООН та НУО зустрінуться в Женеві, щоб підсумувати успіхи у виконанні зобов’язань за Великою угодою у сфері реформування гуманітарної системи. Одним із пріоритетних зобов’язань, прийнятих в рамках Великої угоди, була підтримка національного та місцевого керівництва у реагуванні на кризу, а також забезпечення того, щоб гуманітарна реакція була „максимально місцевою, але настільки міжнародною, наскільки потрібно”. Організації-підписанти беруть активну участь у реагуванні на гуманітарну кризу в Україні. Ми бачимо, як міжнародна спільнота – донори, спеціалізовані установи ООН та НУО – працюють над тим, щоб виконати ці зобов’язання в Україні. Ймовірно, що чимало учасників зустрічі Великої угоди згадуватимуть про це, і ми це також цінуємо. Але якщо дивитися у майбутнє, то місцевому керівництву не потрібна висока риторика чи визнання важливості їхньої ролі, натомість їм потрібні практичні та амбітні дії, спрямовані на підтримку їхньої діяльності. Саме тому ми акцентуємо увагу на дуже практичних кроках, яких ми очікуємо від підписантів Великої угоди, щоб підкріпити свою діяльність у напрямку місцевої гуманітарної діяльності в Україні, і ми сподіваємося, що на цій зустрічі ви надішлете потужний сигнал підтримки в цьому напрямку:

1.   Донори, ООН та міжнародні НУО у своїх стратегічних документах і планах, які стосуються реагування щодо України, повинні окреслювати конкретні цілі, часові рамки та показники, щоб сприяти підзвітності щодо підтримки місцевого керівництва. У попередньому запиті на розширення гуманітарної допомоги в Україні (Flash Appeal) ООН згадувалося залучення національного та місцевого керівництва, але потрібно забезпечити більше конкретики у наступному стратегічному плані ООН. Там необхідно окреслити окремі показники за пріоритетами, які визначили місцеві суб’єкти; в тому числі це стосується забезпечення довгострокового фінансування на гнучкій основі, постійної підтримки щодо покриття накладних витрат, а також нарощування підходу до довгострокового супроводу і наставництва в аспекті посилення спроможностей.

2.   Український гуманітарний фонд ООН (УГФ) повинен визначити чіткі і більш амбітні цілі щодо відсотків, які слід скеровувати безпосередньо місцевим суб’єктам, і цей відсоток повинен з часом зростати (наприклад, зрости до 70% протягом 12 місяців). УГФ повинен також прийняти нові рекомендації, які вимагатимуть, щоб місцеві партнери отримували підтримку у покритті накладних витрат навіть якщо вони є лише виконавцями-партнерами міжнародної агенції, і не варто залишати це на розсуд організації-посередника. Можна адаптувати модель програми НУО Twinning з Афганістану таким чином, щоб забезпечити краще продуманий підхід і надати ширшій низці НУО можливість бути не суб-грантоодержувачами, а мати безпосередній доступ до фінансування УГФ. Слід заохочувати додаткові об’єднані фонди чи консорціуми надавати малі гранти різним суб’єктам, які не характеризуються достатнім масштабом операцій чи систем, який є необхідним для успішного проходження процедури відбору УГФ.

3. Донори повинні визначити чіткі очікування щодо одержувачів грантів від спеціалізованих установ ООН та міжнародних НУО, а це вимагає, щоб ці установи та організації озвучили чіткий підхід, спрямований на підсилення, доповнення та підтримку – а не підрив – ролі національних та місцевих суб’єктів. Одним із ключових аспектів у цьому стосунку застосування міжнародними організаціями чіткого та одностайного підходу до партнерства і нарощування спроможностей, спрямованого на те, щоб сприяти місцевому керівництву у забезпеченні реагування. Донори повинні забезпечувати підзвітність міжнародних організацій щодо результатів в аспекті підсилення діяльності місцевого керівництва; зокрема, в аспекті підтримки місцевих НУО у переході від статусу суб-грантоодержувачів до основних грантоодержувачів, коли йдеться про фінансування з боку ООН та інших донорів.

4. Донори та міжнародні організації повинні застосувати підхід „без жалю”, який забезпечить можливість підтримувати менші національні НУО, місцеві організації та волонтерські мережі. Цей підхід спрямований на застосування пропорційного підходу до перевірок та комплаєнсу, щоб кошти могли надходити до менших та неформальних груп і мереж, які працюють над наданням допомоги. Паспортизацію перевірок з боку деяких організацій слід масштабувати і узгодити по всьому діапазону реагування, щоб місцеві організації не були змушені проходити численні дублюючі та неузгоджені процедури перевірки, які зосереджується на одному і тому ж питанні. Такий підхід повинен супроводжуватися сталою підтримкою щодо розподілу потужностей; визнанням та нарощуванням керівних потужностей, знань і творчих способів роботи, які використовували при реагуванні місцеві суб’єкти; водночас, необхідно докладати зусиль до підсилення спроможностей (в тому числі шляхом розподілу потужностей між місцевими суб’єктами) у визначенні ділянок, де необхідні покращення для того, щоб гарантувати ефективне та підзвітне надання гуманітарної допомоги.

5.  Донори та міжнародні організації повинні брати до уваги місцеве законодавство щодо оподаткування та благодійної діяльності і враховувати його при формуванні бюджету та у спілкуванні з українською владою. Національне законодавство вимагає сплати податків за надання благодійної допомоги, яка перевищує певний поріг, за відшкодування волонтерських витрат, а також документування надання благодійної допомоги, а це може виявитися складним завданням на окупованих територіях. Бажано, щоб донори та міжнародні організації застосовували спільний підхід до формування ресурсів для покриття витрат і вирішення будь-яких проблемних питань, які виникають у національної влади. 

6. Усі міжнародні організації та кластери повинні схвалити Етичні рекомендації щодо найму і діяти у відповідності до таких рекомендацій, які зафіксовано у HCT.  На різноманітних зустрічах по всій Україні згадувалася погана практика в цьому плані. Приклади, коли одна міжнародна організація намагалася наймати працівників місцевих НУО, які були залучені до первинних рятувальних робіт в Ірпені та Бучі, вказують на ступінь проблемності цього питання. Етичні рекомендації щодо найму спрямовані на те, щоб припинити таку найгіршу „ковбойську” практику браконьєрства щодо працівників місцевих організацій. Донори повинні систематично забезпечувати підзвітність міжнародних організацій у цьому питанні і фінансування повинно залежати від дотримання таких Рекомендацій.

7. Донори та міжнародні організації повинні заохочувати співпрацю між урядом та громадянським суспільством на місцевому рівні і використовувати наявну співпрацю, щоб гарантувати ефективне формування програм на основі потреб та посилювати спроможності  щодо реагування. Ще до вторгнення Уряд України ініціював процес децентралізації, відбувалися різні процеси, в тому числі національні НУО отримали досвід надання соціальних та публічних послуг на місцевому рівні, підтримуючи місцеву владу і навчаючи її працівників. Донори та міжнародна гуманітарна спільнота повинні сприяти співпраці між урядом та громадянським суспільством у напрацюванні рішень, які посилять системи влади на національному та місцевому рівнях, а не створюватимуть паралельні системи. Це спростить координацію, підвищить ефективність оцінки гуманітарних потреб і реалізації програм, водночас посилюючи потужність системи загалом у реагуванні на те, що, ймовірно, стане довгостроковою кризою. 

8. Донори та міжнародні організації повинні забезпечити, щоб зусилля з локалізації в рамках фінансування та координації враховували різних місцевих акторів; включаючи організації, що підтримують маргіналізовані групи, враховуючи важливу роль, яку вони відіграють в охопленні тих, хто живе в найбільш вразливих умовах, та у забезпеченні дотримання критичних вимірів цієї кризи – гендеру, віку, мови та інвалідності, а також у задоволенні особливих потреб.  

9.   Донори та міжнародні організації повинні забезпечити системне використання місцевих мов та акцент на інклюзії при здійсненні координації у гуманітарній сфері, зокрема, на місцевому рівні. Використання місцевих мов при здійсненні координації забезпечило суттєві відмінності в плані значущого залучення місцевих працівників на сході після 2018 р. Однак у теперішньому процесі реагування не простежується жодне послідовне застосування місцевих мов під час зустрічей кластерів і в документах, і це обмежує здатність місцевих суб’єктів по-справжньому впливати на рішення.